Архиєпископ Іоасаф: "Господь за молитвами преподобних Іова і Феодосія відродив монастир, а я виявися тільки добрим інструментом у руках Божи
Інтерв'ю з архиєпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом присвячене 400-літтю Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря.
– Ваше Високопреосвященство Владико Іоасафе! Цього року Хресто-Воздвиженський Манявський монастир відзначає свій 400-літній ювілей. Це визначна дата в житті не тільки монастиря, але нашої Православної Церкви в цілому, чи з певністю можна сказати, що саме 1611 рік вважається датою заснування Великоскитського Манявського монастиря ?
– Найперше, потрібно наголосити на тому, що відзначення історичних віх Церкви чи церковних інституцій має особливе значення не тільки в житті самої Церкви, але й народу, тому що народ – це тіло, а Церква – це душа, без якої тіло мертве. Манявський Скит увійшов в історію Православної Церкви та нашої держави в цілому, як важливий осередок духовності. І не побоюсь дуже відверто сказати, що монастир не тільки можна назвати перлиною Прикарпаття, але і його душею.
Якщо ми говоримо про дату заснування монастиря преподобним Іовом Княгиницьким то історично доведено, що це саме 1611 рік. При цьому не можна забувати про праісторію монастиря, куди прийшов преподобний Іов, адже він невипадково обрав саме ці терени Прикарпаття, на яких заснував Великоскитський монастир. Згідно свідчень деяких істориків, Святиня бере свій початок від Скиту, заснованого в другій половині XIII століття. Саме в цей час у Манявські гори прийшли ченці Іоаникій і Пахомій. Вони шукали усамітнення і Господь привів їх до каменя-печери з цілющим джерелом. Облаштувавши в печері житло, ченці молитвами, водою, зібраними травами зцілювали хворих та немічних. В історичних джерелах згадується, що монастир був заснований на північному сході від сучасного, на відстані приблизно 380 метрів, у святому місці Українських Карпат, що в районі Блаженного каменя. Цікаво, що про це говорить Іван Франко, який засвідчує, що Захар Беркут – герой Тухольки, три роки провів у монастирі. Сюди до старців неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Якщо вірити цим свідченням, то історія Манявського монастиря є набагато давнішою, але це твердження потребує історичного дослідження.
– Владико, які саме заходи були приуроченні по відзначенню цієї знаменної дати в історії монастиря? Та чи було приділено цій події гідну увагу з боку держави та науковців?
– Святкування ювілею монастиря розпочалось 7 липня 2011 року – у день пам'яті преподобних Іова і Федосія, Божественною Літургією, яку очолив Святійший Філарет Патріарх Київський і всієї Руси-України у співслужінні архієреїв нашої Церкви. Після богослужіння було освячено Патріархом кам'яний Хрест біля Хресто-Воздвиженського собору приурочений цій даті. У святкуваннях взяли участь: представники обласної державної влади, науковці, велика кількість вірян та духовенства. Хотів би особливо відзначити нашого Голову обласної держаної адміністрації Михайла Вишиванюка, який святкування ювілею монастиря взяв під особисту опіку. Якщо розглядати новітню історію обителі, то саме за його стараннями 28 травня 1998 року монастир частково, а з 30 листопада 1999 року повністю, був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх відродженню святині. З нагоди ювілею меценати та жертводавці, які прилучились до відродження монастиря, були відзначені обласною владою особливою державною нагородою «За заслуги перед Прикарпаттям». Також до дня ювілейних святкувань прилучився і Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника в особі ректора Богдана Остафійчука. Напередодні 7 липня він подарував монастирю ікону преподобних Іова і Феодосія, написану викладачами Інституту культури і мистецтв Прикарпатського університету. Також, на моє прохання, до ювілейних святкувань науковцями у 2010 та 2011 роках були проведені археологічні розкопки на території Скитів, Блаженного каменя та самого монастиря. В кінці вересня 2011 року спільно з Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника була проведена Міжнародна конференція присвячена ювілею монастиря. Як бачимо, цій визначній даті в історії монастиря була приділена значна увага не тільки з боку Церкви, але й з боку держави, науковців та ін. Але хотілось би, щоб святкування таких ювілеїв проходили на всеукраїнському державному рівні.
– Як нам відомо, у 2010 та 2011 роках були проведенні, на Ваше прохання, археологічні дослідження на території Вознесінського на Преображенського Скитів. Розкажіть про їхню історію та яке відношення вони мали до Манявського монастиря і що було науковцями досліджено?
– Ми знали про існування філіальних Скитів Манявського монастиря, зокрема Вознесінського на Преображенського, про них часто згадується в народних переданнях, догадувалися де вони були розташовані, але, щоб їх відроджувати, потрібні були історичні підтвердження. І саме завдяки археологічним розкопкам наші припущення підтвердилися. 15 травня 2010 року члени Карпатської археологічної експедиції Інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у складі: Миколи Кугутяка, Богдана Томенчука і Романа Кобильника в південно-східній частині гори Канюковатої (під Погарем і Кливою), в урочищі Скитик, на відстані 1300 м від Великого Скиту, виявили залишки кам'яних фундаментів Малого Скиту Іова Княгиницького, так званого Преображенського. Цього ж дня Карпатською археологічною експедицією було виявлено ескарповані схили, оборонні вали і залишки кам'яних фундаментів храму Вознесіння Господнього на Вознесінській горі (Вознесінка). Пам'ятка розміщена в крайній північно-західній вододільній частині гори, яка височіє (650 м над р. м.) над Великим Скитом. Завдяки археологічним даним ми почали відродження Скитів. На сьогодні вже возведений храм на Вознесінському Скиті та закладено фундаменти під храм на Преображенському Скиті. Свято вірю в те, що з допомогою Божою та за молитвами преподобних, ми в скорому часі їх відродимо.
– Історія Манявського монастиря безпосередньо пов'язана з преподобними Іовом Княгиницьким та Феодосієм, засновниками Великоскитського монастиря, чи відомі їхні праці та чи є писемні джерела, які вони залишили після себе? – Історії невідомі писемні джерела, які залишив преподобний Іов, але напевне відображення його ідей були викладені у працях преподобного Феодосія (першого ігумена монастиря), які дійшли до нас у «Духовному заповіті» та «Регулі», в яких розписано особливості монашаго життя, тобто устав монастиря. Також дійшло до нас «Житіє преподобного Іова» написане після його смерті монахом монастиря Ігнатієм і збереглося до сьогодні, в якому є також викладенні певні повчання преподобного. Цікавим є той факт, що у монастирі існувала, окрім іконописної школи, заснованої преподобним Іовом Княгиницьким, ще школа хорового партесного співу – заснованої преподобним Феодосієм. Відомим є знамените «Алилуя» Феодосія, яке дійшло до наших днів. Історики стверджують, що існує ще «Патерик Великоскитського монастиря», але на даний час ми не знаємо про нього нічого. Його знахідка напевно пролила би світло на нові відкриття з історії Скиту Манявського.
– Деякі науковці говорять, що Манявський монастир не може називатися Українським Афоном, висловіть свою думку відносно цих тверджень?
– В монастирі на даний час проживає невелика кількість братії і устав, який розроблений мною, є тільки наближеним до того, який був за часів преподобних Іова та Феодосія, але цим не визначається назва монастиря, а те, яку історичну роль він відіграв у житті Церкви, українського народу. Найкращим доказом того, чи може називатися Манявський монастир Українським Афоном є явлення Пресвятої Богородиці старцю архімандриту Філагрію – хранителю чудотворної ікони Одигітрії, який був кліриком Української Православної Церкви Московського Патріархату. Пресвята Богородиця сказала йому передати Свою чудотворну ікону в Український Афон – Манявський монастир. Я думаю тут не потрібні вже якісь інші докази. Цікавим свідченням є те, що старцю Філагрію дуже важко було наважитися передати чудотворну ікону у монастир Київського Патріархату, тому він сім разів ставав на довгу молитву із читанням євангелія і сім разів кидав жереб, який кожного разу випадав на Манявський монастир, а (як нам відомо від духовних чад старця) серед списку жеребу були відомі монастирі Московського Патріархату. Тоді про яку неканонічність ми можемо говори, якщо Саме Цариця неба і землі Владичиця Богородиця засвідчує нашу канонічність, а Манявський монастир Богородиця обрала собі за оселю і саме його називала – Українським Афоном.
– Декілька років тому появились публікації, в яких говорилося, що монахи монастиря були шпигунами російської імперії, монастир був закритий через зубожіння, що ніби монахи прийняли унію та ставилось під сумнів, що в монастирі захоронено тіло гетьмана Івана Виговського, чи можна погодися з цими твердженнями? – В наш час багато різних псевдонауковців та релігійних діячів, які неправдиво описують українську історію, зокрема і Манявського Скиту, викривляючи ті чи інші факти з його історії. Згідно наукових досліджень та свідчень авторитетних істориків, Скит ніколи не належав до унії, а навпаки протягом віків був оплотом православ'я на Галичині. Монастир підтримував зв'язки з іншими державами, але монахи ніколи не шпигували, на користь інших держав (політикою монастир не займався, як це робив і робить орден єзуїтів, займаючись не тільки шпигуванням але і деякими іншими неблагочестивими справами, через що єзуїтів виганяли з різних країн, один раз орден навіть був розпущений папою). Причини закриття Скиту аж ніяк не пов'язанні з браком коштів на існування. За свідченням науковців, декілька років перед закриттям у монастирі був зроблений капітальний ремонт, а на час закриття у Скиті була чисельна братія. Одна з причин закриття є те, що монастир мав велику популярність між народом, так, що у неділі і свята всі йшли в обитель, сільські-уніатські храми залишались порожніми, а духовенство збіднілим. Другою причиною закриття є те, що монастир підтримував повстання Коліївщини проти насильного окатоличення, і навіть переховував ватажків повстань. У 1782 році уніатський єпископ Петро Белянський сприяв арешту та передачі окупаційній владі одного із ватажків Коліївщини – Крутобородського, який на той час переховувався в обителі. Про цей факт засвідчує академік Володимир Грабовецький. Відносно поховання у монастирі гетьмана України Івана Виговського, то потрібно зазначити, що в заповіді дружини гетьмана констатується, щоб похоронити її біля свого чоловіка у Великоскитському монастирі. Манявський монастир в документах XVII - XVIII століття називався Великоскитським і був єдиний з такою назвою. Отже немає сумнівів, що гетьман України Іван Виговський похоронений саме у Манявському монастирі.
– Чи зафіксована в історичних джерелах кількість братії монастиря на час закриття? Та яка доля була монахів після закриття?
– Монастир був закритий за наказом імператора Франца Йосипа – 6 вересня 1785 року. На час закриття у Скиті була чисельна братія у кількості п'ятдесяти одного монаха (з них 23 ієромонахи) на чолі з ігуменом Ісааком Протасовичом (на основі документів Краківського архіву). Наказ імператора по ліквідації монастиря здійснив комісар Станіславського циркулярного уряду Ящевський спільно з адміністратором манявської солеварні Штрассером. Ченці відправили Божественні Літургії в усіх храмах, а у Соборі Воздвиження Чесного Хреста – соборну, віддали список інвентар'я, і з великим плачем та з хрестом у руках, в тому, що мали на собі, пішли. Ігумен з дороги повернувся і, віддаючи ключ, сказав управителю Штраcсеру: "Якщо знайдете двері, які відчиняться цим ключем, тоді монахи вже сюди не повернуться, але коли не знайдете, то монахи повернуться і монастир відродиться кращим і величнішім, ніж був перед тим, і там, де раніше був цвях залізний - буде срібний, а що із срібла - буде із золота". Після закриття монахи залишили Скит, розійшлись, більшість із яких пішла в Путну та Сучавицю. На монастирських цвинтарях в Сучавиці, Драгомірній, Вороні, Кошулі, Путні на деяких могильних плитах померлих монахів згадується Скит Манявський.
– Владико, з Вашим ім'ям пов'язане відродження святині у новітній час, що вдалося досягти і що планується у майбутньому? – Я не вважаю моєю заслугою відродження Манявського монастиря. Господь за молитвами преподобних Іова і Феодосія відродив монастир, а я тільки виявися добрим інструментом у руках Божих (усміхається). Монастир на даний час живе повноцінним монашим життям і хоча братія не чисельна, але виконуються всі уставні богослужіння. Монастир живе за уставом сформованим мною на основі "Духовного заповіту" преподобного Феодосія, для тих, хто захоче самотності та ще більш перейнятися аскетичним духом відроджуються Скити. Багато ще потрібно працювати над відродженням обителі та багато ще є прихованого від нас, про що ми не знаємо. Напевно не помилюсь, якщо скажу, що навколо Манявського Скита криється ще багато таємниць, багато ще є невідомого і недослідженого, але не будемо випереджати час, а жити надіючись на промисел та допомогу Божу.
– Дякую Вам, Високопреосвященнійший Владико, за змістовні та аргументовані відповіді на запитання. Я, від імені всіх читачів нашого веб-сайту "Православ'я на Прикарпатті", бажаю Вам кріпості, сил духовних і тілесних та здійснення, реалізації тих планів, які ви задумали не тільки по відродженню Манявського монастиря, але і нашої Івано-Франківської єпархії загалом. – Манявська обитель у третє тисячоліття християнської ери увійшла відродженою. Однак, ще багато попереду. Монастир виховує нову плеяду ченців, послідовників преподобних Іова і Феодосія, я вірю і знаю, що той дух аскези який 400 років тому заклали і утвердили преподобні не згасне, а буде примножуватися і зростати, а відроджена святиня, відроджуватиме душі тих людей, які приходять у її стіни.
Розмовляв з архиєпископом Іоасафом протоієрей Іван Телятинський спеціально для веб-сайту "Православ'я на Прикарпатті"
Інтерв'ю з архиєпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом присвячене 400-літтю Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря.
