парафія "ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО"                        с.м.т. Брошнів-Осада

ШОСТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛА ВІРИ І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця.
В цьому члені Символа Віри говориться про вознесін-ня Господнє і сидіння праворуч Бога.
Христос Господь після воскресіння Свого 40 днів являвся ученикам Своїм, їв з ними і навчав про Царство Боже (Діян 1, 3). Заповів їм іти навчати й хрестити всі народи (Мт. 28, 19-20), а поки що наказав не відлучатися з Єрусалиму і ждати обітованого від Отця Святого Духа (Діян. 1, 4).
Після того вивів їх до Віфанії на гору Єлеон (Оливна гора), підняв руки і благословив їх. І сталося, коли благословляв їх, то відділився від них, вознісся на небо і сів праворуч Бога Отця (Лк. 24, 50-52; Діян. 1, 9).
Так завершив місію нашого спасіння Син Божий і знову повернувся до Отця. Але тепер він повернувся до Отця в нашому тілі, яке прийняв від Пресвятої Діви Марії, в якому страждав і в якому воскрес з мертвих. Одначе у воскресінні тіло Його стало інакшим, ніж було до воскресіння. Воно одухотворилося так, що стало не речовинним. Тому Христос вийшов з гробу, не порушивши печаті: з цим тілом Він входив до апостолів, як двері були замкнені (їв. 20, 19).
... і сидить праворуч Отця.
Ці слова показують, що Син Божий знову одержав від Отця рівну з Ним честь і славу (1 Петр. З, 22).
Христос вознісся до Отця разом із Своєю людською природою і наше людське єство в Собі посадив поруч з Отцем. Цим Він підніс нас на недосяжну височінь і показав нам, де наша правдива Батьківщина.
«Бог, багатий в милості, по Своїй великій любові нас, мертвих гріхами, оживив з Христом... воскресив із Ним, і посадив на небесах у Христі Ісусі» (Еф. 2, 4г6). «Той, що зійшов (з неба), Той і вийшов превище всіх небес, щоб наповнити (Собою) все (Еф. 4, 10). «Такого маємо Первосвященика, Який сів праворуч Престолу величності на небесах» (Євр. 8, 1). Так свідчить нам Святе Письмо.
Господь наш Ісус Христос вознісся на небо тільки Своєю людською природою, а Божеством він ніколи не відділявся від Отця і завжди перебував на небі.
СЬОМИЙ ЧЛЕН СИМВОЛА ВІРИ І зпову прийде зі славою судити живих І мертвих, і Царству Його не буде кінця.
В цьому члені Символа Віри говориться про друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа, про останній


Страшний Суд і про вічне нескінченне Царство Христове.
Віра в те, що Господь звершить Свій останній суд над людьми, перебуває в людях з самого початку, починаючи від Адама. Ще Єнох, сьомий від Адама, передсповіщав, кажучи: «Ось іде Господь з безліччю Своїх ангелів учинити суд над усіма і виявити між ними всіх нечестивців» (Юд. 1, 14-15).
Та ж віра в кінець світу й останній суд Божий проходить через усю історію людства. Так пророк Давид про кінець світу каже: «В початку Ти, Господи, землю заснував, і діло рук Твоїх є небеса. Все те погине, Ти ж перебуватимеш. Все постаріє, і Ти, мов одіж, змотаєш його і (воно) зміниться. А Ти все Той же, і роки Твої не зменшаться» (Пс. 101, 26-28).
А про суд він каже: Господь «іде судити землю, судити вселенну правдою і людей правотою» (Пс. 97, 9).
Все створене має початок і кінець; все матеріальне змінюється й старіє. Так і світ: він створений, як каже премудрий, мірою, числом і вагою (Прем. 11, 21), тобто на час.
Останній же суд Божий є істотною необхідністю Правди Божої.
Бог є Вічна Правда, Чистота й Святість. Бог не створив зла і наслідку його — смерті (Прем. 1, 13). Все те вніс у світ сатана своїм злобним діянням проти Бога. Цей світ, як каже святий Іван Богослов, «у злі лежить» (1 їв. 5, 19). Тому на світі цьому порушена правда Божа: одні живуть неправдою й гнобительством і насолоджуються життям, а інші цілий вік проживають у нужді й стражданнях. Після кінця цього світу має настати вічне Царство Правди, де вже не може бути ніякої кривди, бо там «буде Бог все у всьому» (1 Кор. 15, 28), і смерті там не буде (1 Кор. 15, 26).
Отже не було б правосуддя, коли б пошкоджені ніколи не одержали винагороди за свої страждання, а гнобителі — кари за свої неправди. Це було б противне Правді Божій.
Тільки суд Божий виявить правду, і до Царства Божого ввійдуть тільки праведні. Нечестивці не можуть перебувати у Царстві Правди, у сяйві Бога, серед святих, як темрява не може бути серед світла або скверна серед чистоти.
Про кінець світу засвідчив Сам Господь Ісус Хрис-тос, а також і про останній Свій суд. І свідчення Своє затвердив такими словами: «Небо й земля пройдуть, а слова Мої не пройдуть» (Мт. 24, 35).
«Прийде Син Чоловічеський у славі Отця Свого з ангелами Своїми. Тоді кожному віддасть по ділах його» (Мт. 16, 27).
«Надходить час, в який ті, що в гробах, почують голос Сина Божого і вийдуть: ті, що чинили добро, воскреснуть для життя, а ті, що чинили зло, воскреснуть для суду» (їв. 5, 28-29).
Кола ж буде кінець світу і Страшний Суд?
Час другого пришестя не відкритий нам.
«Про день той і годину ніхто не знає, не знають і ангели, тільки Отець Мій один», — каже Христос (Мт. 24, 36). «А тому завжди будьте готові, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Божий прийде» (Мт. 25, 13).
Але Господь вказав ознаки, по яких видно буде, що кінець світу і Страшний Суд наближаються. Вони такі: Євангеліє Царства Божого буде проповідане по всій землі (Мт. 24, 14). Страшенно збільшиться беззаконня між людьми, зникнуть любов і правда. Ослабне віра. Будуть страшні війни. Появляться різні лжехристи і лжепророки, які обманюватимуть народи. Нарешті, прийде антихрист, противник Христа, який явно повстане проти Бога, себе видаватиме за бога й творитиме неправдиві чуда (2 Сол. 2, 8-9). Тоді почнуться ознаки в сонці, і в місяці, і в зорях. На людей нападе великий страх і туга, всі будуть ждати нещастя (Мт. 24, 3-44; Мр. 13, 3-17; Лк. 21, 7-36).
Кінець світу станеться несподівано:
«Як перед потопом їли, пили, женилися... і не думали, аж поки прийшов потоп і не знищив усіх, так буде і в пришестя Сина Чоловічеського» (Мт. 24, 38-39).
Але воно буде явне для всіх: «Як блискавка блисне на сході і видно її на заході, так буде й пришестя Сина Чоловічеського» (Мт. 24, 27).
У день загального воскресіння мертві воскреснуть, а живі переміняться.
Як те станеться?
Апостол Павло пояснює: «Не всі ми вмремо, але всі перемінимося, дуже швидко, в миг ока, при останній трубі: затрубить, бо і мертві оживуть, а ми перемінимося» (1 Кор. 15, 51-52).
Тіла наші стануть такими, як було тіло Христове після воскресіння, тобто духовними.
«Як носили ми образ земного (Адама), так будемо носити й образ небесного (Христа)» (І Кор. 15, 49). Тому й суд буде не на землі, а на блакиті небесній (1 Сол. 4, 17).
Чи можливе воскресіння мертвих?
Святий апостол Павло каже: «Те, що ти сієш, не оживе, якщо не вмре... Бог дає йому тіло, яке хоче» (1 Кор. 15, 36, 38).
Безвірні кажуть: якщо тіла мертвих згнили і перейшли в інші речі чи навіть істоти, то як же вони воскреснуть?
їм відповідаємо: для людської мудрості то неможливо, а для Бога все можливо. Йому покірні стихії. Він покликав з небуття світ до життя, з нічого створив його. Тому не тяжко Йому повернути всі частки розиалого тіла нашого знову до нього і при тому не матеріально, а духовно.
Як же стинеться Суд?
Господь наш Ісус Христос змальовує останні події світу цього і Свій Страшний Суд так: «Як блискавка блисне на сході і видно її на заході, так буде й пришестя Сина Чоловічеського... І зразу ж після скорбот тих сонце померкне, місяць не дасть світла свого, зорі зникнуть з неба, основи небесні захитаються» (Мт. 24, 27, 29).
Апостол Петро пояснює це місце словами: «В початку Словом Божим небеса й земля складені з води й водою, тому й люди погинули, потоплені водою. А теперішні небеса й земля, що утримуються тим же Словом, готуються до вогню на день суду й загибелі нечестивих людей» (2 Петр. З, 5-7).
«І явиться на небі знамення Сина Чоловічеського (Христа Господа). І заплачуть усі народи землі. І побачать Сина Чоловічеського, що йде на блакиті небесній з силою і славою великою. Він пошле ангелів Своїх з трубою громо-звучною, і збере вибраних Своїх зі всього світу від краю небес до краю їх» (Мт. 24, 30-31).
«Тоді сяде Він на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним усі народи, і розділить їх між собою, як пастух відділяє овець від козлів, і поставить овець праворуч Себе, а козлів ліворуч.
Тоді скаже до праведних: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, унаслідуйте Царство, приготоване вам від початку світу. Я голодний був, ви нагодували Мене; хотів пити, ви напоїли Мене. Роздягнений був, ви зодягнули Мене, Подорожнім був, ви прийняли Мене; хворий був, ви відвідали Мене; у в`язниці був, ви прийшли до Мене».
Тоді праведники скажуть: «Господи, коли ми бачили Тебе й послужили Тобі?»
А Господь їм скаже: «Ви це зробили меншим братам Моїм і цим послужили Мені».
Тоді скаже й до грішників: «Ідіть від мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований для диявола і слуг його. Я голодний Був, ви не нагодували Мене; хотів пити, ви не напоїли Мене. Роздягнений був, ви не зодягнули Мене. Подорожнім був, ви не прийняли Мене. Хворий був і у в`язниці, ви не прийшли до Мене».
Тоді ці скажуть: «Господи, коли ми бачили Тебе і не послужили Тобі?» А Господь відповість їм: «Ви нікому того не зробили, значить не зробили й Мені».
І підуть ці в муку вічну, а праведники в життя вічне».
Так змальовує долю праведників і грішників єванге-лист Матвій (Мт. 25, 31-46).
... і Царству Його не буде кінця. Про яке Царство тут говориться?
Царство Христове почалося з того моменту, коли Він смертю Своєю переміг смерть і владу диявола, і сів праворуч Бога (Кол. З, 1).
І, як каже святий апостол Павло, «Йому належить царствувати аж доки покладе всіх ворогів Своїх під ноги Свої. Останнім знищиться ворог — смерть... Коли ж усе покорить Йому Бог, тоді й Сам Син Божий покориться Отцю, і тоді буде Бог все у всьому» (1 Кор. 15, 25-26, 28).
Отже, Син перебуватиме в Отці, Бог буде у всьому, і Царству Його не буде кінця.
Так сказав і святий архангел Гавриїл Пресвятій Діві Марії в час благовістя про народження від неї Сина Божого: «... і буде царювати над домом Якова (Церквою) повіки, і Царству Його не буде кінця» (Лк. 1, 33).


Чи всіх людей буде судити. Господь?
Всіх без винятку. І не тільки за діла, а й за слова і за помисли. «Кажу бо вам, — каже Господь, — що за кожне погане слово, яке скажуть люди, дадуть за нього відповідь в день судний» (Мт. 12, 36).
Суд той буде воістину Страшний, бо не хтось інший судитиме нас, а діла наші: «Всім нам належить явитися перед судищем Христовим, щоб кожному одержати, відповідно до того, що він робив, коли в тілі жив — чи добре, чи погане» (2 Кор. 5, 10).
Тоді ніхто не зможе допомогти нам, бо буде «суд без милості тим, хто не був милостивим» (Як. 2, 13).
Суд той останній, і не буде вже надії на помилування. Страшні демони схоплять осуджених грішників, а грізні ангели Божі кинуть їх і грішників у вогонь вічний. Тому то й каже Господь: «Пильнуйте й моліться, бо не знаєте, коли настане той час» (Мр. 13, 33).
ВОСЬМИЙ ЧЛЕН СИМВОЛА ВІРИ І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від Отця сходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.
В цьому члені Символа Віри говориться про третю Особу (Іпостась) Пресвятої Тройці — про Духа Святого.
Божественний Дух зветься Святим не тому тільки, що Він Святий по єству, як Бог, а ще й тому, що Він усе Собою освячує.
Животворчим Дух Святий зветься тому, що Він все Собою оживотворює і впорядковує від самого початку світу. Так Дух Святий носився над першоствореним хаосом матерії і вселяв у неї життя (Бут. 1, 2).
«Словом Господнім небеса створені, і Духом уст Його вся сила їх» (Пс. 32, 6).
Духом Своїм Господь дарував життя людині, вдихнувши в неї душу розумну, вільну й безсмертну (Бут. 2, 7).
Духом Своїм Господь завжди оновляє природу. «Однімеш душу (життя) їх (тварин), вони вмирають і в порох повертаються. Пошлеш Духа Твого, вони знову створюються і оновляєш лице землі» (Пс. 103, 29-30). Дух Святий всюди вносить життя, і без благодаті Духа Святого неможливе життя праведне.
Дух Святий є третя Особа (Лице, Іпостась) Пре-божественної Тройці, невіддільна і незлитна. Дух Святий превічно сходить від Отця і цим відрізняється від інших Осіб Пресвятої Тройці. Це сходження є істотне вічне. Сам Господь наш це засвідчив словами: «Я ублагаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя... Духа Істини... Утішитель же — Дух Святий, Якого пошле Отець в ім`я Моє, навчить вас всього, що Я говорив вам» (їв. 14, 16, 17, 26).
«Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю від Отця, Дух Істини, Який від Отця сходить, Він посвідчить про Мене» (їв. 15, 26).
Дух Святий в інших місцях Святого Письма зветься і Духом Христовим (1 Петр. 1, 11).
Також і після воскресіння, коли Христос явився апостолам, то, дихнувши на них, сказав: «Прийміть Духа Святого» (їв. 20, 22).
Однак те сходження Духа Святого від Ісуса Христа, як Сина Божого, є часове. В цьому сходженні давалася не вся повнота Божества, яка перебуває в Дусі Святому, а сила і влада Духа Святого, потрібна для даної місії апостолам.
Отже, істотне сходження Бога Духа Святого у всій повноті звершується лише від Отця превічно, як і родження Бога Сина звершується превічно лише від Отця. Цей догмат затвердив Третій Вселенський Собор (правило 7) і заборонив зміняти його.
Святий Іван Дамаскин так пише: «Дух Святий від Отця сходить, тому звемо Його Духом Отцевим, од Сина ж Дух Святий не походить, а тільки звемо Його Духом Синовим» («Бог», кн. 1, розд. 11).
... що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівио-славимий...
У Святій Тройці Єдине Божество, Єдине Господство, Єдина Влада, Єдина Сила і Єдине Єство Боже. Осіб Пре-божественної Тройці три: Отець, Син і Святий Дух. Ніхто з Них не старший, не більший, не менший, а всі в Собі рівні. Бо один і незмінний завжди рівний Сам Собі. Коли ж у пере-численні Бог Отець є першим, то тільки в перечисленні. Він — початок або вмістилище Божества.
Тому то Духові Святому, як Богові, належить однакове поклоніння і славлення, як Отцю й Синові, бо Вони — Одно. І тому то Господь Ісус Христос заповідав хрестити в ім`я Отця і Сина і Святого Духа (Мт. 28, 19), як у Одного.
... що говорив через пророків.
Цими словами відзначається, що Господь сповіщав волю Свою людям через пророків. Через них говорив Дух Святий (1 Петр. 1, 11). «Дух Святий передсповістив устами Давида про Юду, що привів тих, які взяли Ісуса» (Діян. 1, 16).
«Ніколи пророцтво не виходило з волі людської, а (його) виголошували святі Божі люди, керовані Духом Святим» (2 Петр. 1, 21).
Той же Дух Святий зійшов на апостолів у виді вогненних язиків у 50-й день після воскресіння Христового:
«І з`явились язики поділені, немов би вогненні і на кожному з них по одному осів. Всі ж вони переповнились Духа Святого й почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Діян. 2, 2-4). Святий Дух керував апостолами у проповіді євангельській.
Дія Духа Святого
Дух Святий діє в кожній достойній людині. «Хіба ви не знаєте, що ви — храм Божий, і Дух Божий живе у вас?» (1 Кор. З, 16). Отже через побожне життя й усердні молитви ми можемо сподоблятися благодаті Духа Святого.
Дари Духа Святого численні, а головніші з них сім:
Дух страху Божого (страх прогнівити Бога).
Дух пізнавання.
Дух сили (могутність духовна).
Дух поради (мудрість радити, навчати).
Дух розуміння.
Дух мудрості (у всьому).
Дух Господній (побожність, горіння у вірі та любові до Бога) (Іс. 11, 2).
Плоди діяння Святого Духа в нас такі: любов, радість, мир (спокій, лагідність), довготерпіння (в бідах і до кривд людських), доброта (до всіх), милосердя, віра, лагідність, стриманість (Гал. 5, 22-23).
Немає страшнішого гріха, як хула на Духа Святого. Вона не проститься ні в цей вік, ні в будучий (Мт. 12, 31-32).


ДЕВ`ЯТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛА ВІРИ В Єдину Святу, Соборну і Апостольську Церкву.
Церква — це установлена Богом громада людей, об`єднаних Православною вірою, священноначалієм (ієрархією) і таїнствами.
Що значить вірувати, в Церкву?
Це значить побожно шанувати істинну Церкву Христову, коритися її навчанням і настановам з повною певністю, що в ній перебуває, спасенно діє, навчає й керує благодать Божа, що зливається на неї від її Вічного Голови, Господа Ісуса Христа.
В тому ми упевнюємося з того, що:
1. Церкву встановив Сам Господь Ісус Христос, як і обітував, коли сказав: «Збудую Церкву Мою, і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18).
2. Вічним Головою Церкви є Богочоловік Христос Ісус, повний благодаті й істини. Він і тіло Своє, тобто Церкву, завжди наповняє благодаттю й істиною.
«Бог Отець дав Його (Христа), як Голову Церкви, яка вище всіх, а Церква є тіло Його» (Ефес. 1, 22-23).
3. Він обітував ученикам Своїм Святого Духа, щоб був з ними (в Церкві) вічно. І дійсно послав Духа Святого на учеників у день П`ятдесятий у виді вогненних язиків (Діян. 2, 2-4).
4. Дух Святий настановляє пастирів Церкви (їв. 14, 16-17, 26). Так каже апостол Павло до пастирів:
«Пильнуйте себе і всього стада, над яким вас Дух Святий настановив єпископами, щоб ви пасли Церкву Господа й Бога, що її придбав Він Собі Своєю кров`ю» (Діян. 20, 28).
Благодать Божа діє в Церкві й донині і буде діяти до кінця віку, як і сказав Господь: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мт. 28, 20).
Святий апостол Павло ту ж істину відзначає словами: «Йому (Богу Отцеві) слава в Церкві через Христа Ісуса у всі роди на віки вічні. Амінь» (Еф. З, 21).
Церква Христова Єдина
Вона — одне суцільне тіло, що має Єдиного Голову Христа Господа і одушевляється Єдиним Духом Святим.


«Єдине тіло і Єдиний Дух, як ви й покликані в єдиній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Який над усіма, через усіх і в усіх нас» (Еф. 4, 4-6).
Так каже апостол і додає, що «для Церкви, як Божої будівлі, підвалини іншої ніхто не може покласти ліпшої, ніж та, що лежить, якою є Ісус Христос» (1 Кор. З, 11).
Єдинство Церкви заповіджене Самим Господом Ісусом Христом. Перед Своїми стражданнями в молитві в саду Гефсиманському, Він благав Отця про те єдинство:
«Не за них (апостолів) тільки благаю, а й за тих, що увірують у Мене через слово їх. Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені і Я в Тобі, щоб і вони в Нас були одно, щоб увірував світ, що Ти Мене послав, і славу, що Ти дав Мені, Я дав їм, щоб були одно, як і Ми одно. Я в них і Ти в Мені» (їв. 17, 20-23). Тому й апостол навчає: «оберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 3).
Якщо Церква єдина, то як розуміть, що існує багато Церков, як наприклад Єрусалимська, Грецька, Російська, Українська, Румунська і інші?
То лише адміністративний поділ Єдиної Христової Церкви для зручності керування і впорядкування. Поділ вимагається ще й тим, що до єдиної Церкви входять різні народи, що живуть у різних державах. Хоч ті Церкви (частини Єдиної Вселенської Церкви) і незалежні одна від одної в адміністративному керуванні (автокефальні), вони керуються тими ж самими законами Святого Євангелія, постановами св. апостолів і Вселенських Соборів, і тим являють собою Єдину Соборну Апостольську Церкву, яка в цілому є Єдиним тілом Христовим. Вони об`єднуються між собою єдністю віри, молитвами й таїнствами.
На які частини поділяється Єдина Церква?
Новозаповітню Церкву придбав Господь Ісус Христос Своєю неоцінимою кров`ю, але до Єдиної Церкви належать як новозаповітні, так і старозаповітні люди, бо Господь один. Тому Єдина Церква поділяється ще й так:
1. На Старозаповітню (Церква підзаконна).
2. Новозаповітню (Церква благодаті), Церква діюча,
змагальна (та, що змагається).

3. Небесну Церкву (Церква слави), Церква блаженних.
Церква Старозаповітня (Шдзаконна)
Цю Церкву створив Господь ще в раю після гріхопадіння перших людей Адама й Єви, коли обітував їм Спасителя і навчив приносити кровні жертви, як прообрази будучої Хресної Жертви Христової.
Ця підзаконна Церква готувала людей до прийняття Спасителя до самої смерті Христової, коли завіса церковна роздерлася (Мт. 27, 51). Розі драння завіси відзначило, що Старий Заповіт закінчився. Богослуження Старозаповітньої Церкви полягало у прославленні Бога, у подяках за благодіяння і в прохальних молитвах, а центром його було принесення жертв.
Підзаконною зветься вона тому, що Закон, даний Богом через Мойсея на горі Синай, був законом примусу, відповідно до непокірливості народу. Він вів людей так, як наказний учитель, і тому був суворий. За порушення його наказів вимагалася тяжка кара. Наприклад за богохульство, порушення суботи, зневагу батьків, за перелюбство каралося смертю, за вбивство також смерть: око за око, зуб за зуб (Вих. 21, 24; Мт. 5, 38).
Закон старозаповітній не визволяв від прародительсь-кого гріха і не спасав від шеолу (пекла), а був лише вихователем до майбутнього (тінню грядущого).
Всі надзвичайні події у Старозаповітній Церкві, як принесення в жертву Ісаака, продаж Йосифа в неволю, пасхальний агнець, перехід через море, манна, мідний змій, скінія, ковчег Заповіту, жезло Арона і інше, також і всі жертви — все то були прообрази Спасителя Христа, Церкви й подій новозаповітніх. Тому то Церква Старозаповітня у церковних піснях зветься тінню Новозаповітньої Церкви благодаті: «Минулася тінь закону, коли прийшла благодать...» (догматик 2-го голосу, див. Євр. 10, 1).
Церква Новозаповітня (Церква благодаті)
Про Новозаповітню Церкву так говорить Господь через пророків: «Ось дні надходять, і Я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди Заповіт Новий... і напишу Закон Мій на серцях їх» (Євр. 8, 8-10; 10, 16-17) «і буду їм Богом, а вони будуть Мені людьми» (Лев. 26, 12), «оселюся в них і ходитиму (в них) і буду їм Отцем, а вони будуть Мені синами й дочками» (Єр. З, 19; Осії 1, 10; 2 Кор. 6, 16).
Початок Новозаповітньої Церкви поклав Господь Ісус Христос, коли покликав учнів Своїх і Сам став її видимим Головою. Затвердив же її Своїми хресними стражданнями і освятив Своєю дорогоцінною кров`ю.
Перед Своїми стражданнями, на Тайній Вечері, Христос Господь Церкві Своїй через святих апостолів дав на їжу Своє Пречисте Тіло і Найсвятішу Кров Свою під видами хліба й вина (Мт. 26, 26-28; Мр. 14, 22-24; Лк. 22, 19-20), щоб Святе Його Тіло перебувало в нашому тілі і Пречиста Його Кров текла в нашій крові, так що всі, хто достойно причащається, фактично стають членами Тіла Його. Тому й Церква, що складається з таких членів, стала фізично Тілом Його.
Після воскресіння з мертвих, у той же перший день тижня, Христос Спаситель явився ученикам Своїм у сіонсь-кій горниці, як двері були замкнені, і сказав їм: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю Вас». І, сказавши це, дихнув на них і каже: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться, на кому зоставите — зостануться» (їв. 20, 19-23).
Цими словами Господь передав апостолам, а через них і Церкві Своїй в особах її ієрархії, повноту влади свяще-ства — священнодіяти й прощати гріхи тим, хто щиро кається.
А посилаючи апостолів на проповідь, Христос сказав: «Дана Мені всяка влада (вся повнота влади) на небі й на землі. Ідіть, навчайте всі народи, і хрестіть їх в ім`я Отця і Сина і Святого Духа. Навчайте їх додержуватися всього, що Я заповідав вам. І ось я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь». (Мт. 28, 18-20).
Цим повелінням Господь Ісус Христос дав апостолам уповноваження будувати Церкву Христову, дав напрям її діяння і визначив час її перебування — до кінця віку.
У 50-й день після Свого воскресіння, Христос послав апостолам від Отця Духа Святого, щоб нагадав їм усе, що Він казав їм (їв. 14, 26), щоб і майбутнє сповістив їм (їв. 16, 13), тобто керував ними і перебував з ними (з Церквою) на віки (їв. 14, 16). «І вони пішли і проповідували всюди» (Мр. 16, 20). Засновували Церкви між народами, навчаючи їх жити по науці Христовій; встановили чини богослужень, навчили звершувати таїнства. А владу в Церкві, дану їм від Господа, передали своїм наступникам — архиєреям і пресвітерам, встановивши ступені ієрархії священства.
Так Господь створив Церкву Своєю Чесною Кров`ю (Діян. 20, 28).
Церква Новозаповітня зветься ще «Церквою воюючою» або «Церквою змагальною», бо вона веде боротьбу з ворогами Божими — сатаною та його послідовниками, взагалі з темними пекельними силами, які даремно намагаються повалити її. Бо Господь сказав: «Збудую Церкву Мою і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18).
Про ту боротьбу так каже апостол Павло: «Паша боротьба не проти тіла і крові, а проти начальства, проти власті, проти світоправителів темряви віку цього, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6, 12).
Церква Небесна, Церква Святих, Церква Слави До Небесної Церкви, Церкви Слави належать перш за все незчисленні сонми ангелів, а потім душі (духи) святих людей, які сподобилися стати членами Царства Божого Небесного. Між ними першою є Свята Діва Марія, Пренепорочна Мати Сина Божого, Христа Господа.
Про життя святих на небі так каже Господь: «Ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться ні заміж не виходять, і вмерти не можуть, бо вони рівні з ангелами і є (вони) сини Божі, ставши синами воскресіння (Лк. 20, 35-36).
Тому то апостол каже до тих, що увірували в Христа: «Ви приступили до гори Сіону, до міста Бога живого — Єрусалиму Небесного, до безлічі ангелів, до урочистих зборів Церкви первородних, на небесах записаних, до Судді всіх Бога, до духів праведників досконалих, до посередника Нового Заповіту — Ісуса» (Євр. 12, 22-24).
Між земною й Небесною Церквами завжди перебуває безперервна єдність у тому, що як Небесна, так і земна, мають своїм Головою Єдиного Господа Ісуса Христа і оживляються Єдиним Духом Святим. Між ними також безперервно перебуває спілкування у вірі, молитві й любові.


Вірні, що належать до Церкви земної, приносячи молитви Богу, призивають до помочі святих, які належать до Церкви Небесної. А ті, стоячи близько до Господа, моляться, щоб Господь прийняв молитви земних. І по волі Божій допомагають нам невидимою силою, чи своїми явліннями, чи іншими якими засобами.
Чи, дозволено призивати, святих у молитвах?
За словами Спасителя, святі стали синами Божими (Лк. 20, 36). І молитви їх, як синів, угодні Богові.
Коли Господь обіцяв задовольнити все, чого з вірою попросимо (Мр. 11, 24), то тим більше задовольняє прохання угодників Своїх (їв. 16, 23-24, 26-27).
Святі — то наші брати по крові й по земному життю. Вони близькі нам і знають усі наші немочі, тому не можуть не клопотатися за нас перед Богом, особливо Пренепорочна Мати Господня.
Так само й святі ангели Божі намагаються допомогти нам спастися уже тому, що Господь бажає нашого спасіння. Для того й дані вони нам, як наші охоронителі (Лк. 15, 10).
Про ангелів апостол каже: «Всі вони служебні духи, які посилаються на служіння тим, що мають у наслідувати спасіння» (Євр. 1, 14).
А про молитви (за нас) святий євангелист Іван Богослов пише так: «... і я бачив... сімох ангелів, що стояли перед Богом... і підійшов інший ангел і став перед жертівником, держачи золоту кадильницю, і дано було йому багато ладану, щоб він з молитвами святих поклав його на золотий жер-тівник, що перед престолом. І піднявся дим ладану з молитвами святих од руки ангела перед Богом» (Об. 8, 2-4).
Померлі святі являються земним людям, як то засвідчено і в Євангелії. В момент смерті Христа на хресті «каміння розпалося... гроби відкрилися і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів... увійшли в святе місто і явилися багатьом» (Мт. 27, 51-53).
Таке велике чудо не могло бути без важливої мети. Тому треба думати, що воскреслі святі явилися для того, щоб сповістити про зшестя Ісуса Христа в пекло, звідки Він вивів померлих, та щоб допомогти тим, що народилися у Старому Заповіті (у Старозаповітній Церкві), перейти в Новозаповітню, яка в цей момент відкрилася.
Маємо також докази і з Святого Письма, що святі й після смерті своєї не перестають чудодіяти для нас, як і за життя свого. Коли тіло мертвого чоловіка доторкнулося до тіла спочилого пророка Єлисея, то мертвий ожив (4 Цар. 13, 21).
Святі творять чуда не тільки самі, а силу свою являють і через різні речі. Так, пов`язки з голови святого апостола Павла й рушники, взяті від нього, зціляли хворих (Діян. 19, 12).
Особливо часто Пресвята Богомати і святі являють свою поміч через святі ікони.
На цій підставі земна Церква завжди призиває святих Церкви Небесної у своїх молитвах. Особливо на Божественній Літургії призиває вона святих патріархів, пророків, апостолів, мучеників і всіх святих, щоб за їх молитви й заступництво Бог прийняв молитви наші (св. Кирил Єрусалимський, «Поучення тайновод.» 5, розд. 19).
Святі угодники Божі являють свою благодатну допомогу і через свої святі останки — мощі.
Святий Іван Дамаскин так пише: «Мощі святих, наче святі джерела, дарував нам Владика Христос. Вони многовидні благодіяння нам виточують... бо через їх розум і в тіло їхня вселився Бог» (Богос. кн. 4, розд. 15).
Церква свята
Вона освячена Ісусом Христом: Його наукою, Його стражданнями, Його молитвою в саду Гефсиманському: "Отче... освяти їх Істиною Твоєю; Слово Твоє — Істина... і за них я освячую Себе, щоб і вони були освячені Істиною» (їв. 17, 17-19). Церква завжди освячується Духом Святим у святих таїнствах.
«Христос полюбив Церкву й Себе віддав за неї, щоб освятити її, очистивши купіллю водною через слово. Щоб показати її славною Церквою, яка не має плями або пороку, або чогось такого, а щоб була свята й непорочна» (Еф. 5, 25-27).
«... не за них (апостолів) тільки я благаю, а й за тих, що увірують у Мене через слово їх» (їв. 17, 20).

Церква не перестає бути святою, хоч у ній перебувають і грішні люди — подібно, як ліс не перестає бути живим, хоч у ньому є й сухі гілки й дерева. Бо ті, що со-грішають, через каяття очищаються і через святу Євхаристію освящаються. А нерозкаяні грішники, як сухі гілки, відсікаються від неї видимим дійством церковної влади, як заповідав Господь: «... якщо й Церкви не послухає, нехай буде для вас, як чужий... істинно бо кажу вам: що зв`яжете на землі, буде зв`язано й на небі, і що розв`яжете на землі, буде розв`язано й на небі» (Мт. 18, 17-18).
І апостол завіщав: «Виключіть злого з-поміж себе» (1 Кор. 5, 13).
Або через крайню гріховність вони духовно вмирають і, як сухі безплідні вітки, Самим Богом відсікаються (їв. 15, 2).
Таким чином, святість Церкви не зменшується. Твердо будівля Божа стоїть, маючи ознаку цю:
«Пізнав Бог Своїх; і нехай відступить від неправди кожний, хто іменує ім`я Господнє» (2 Тим. 2, 19).
Церква е Соборна, або те ж. саме, Слово «догма» або «догмат» значить учення. Але таке вчення, що відкрите Самим Богом через Господа Ісуса Хрис-та та святих пророків. Воно не може бути ніким змінене, зменшене чи доповнене.
Наприклад — Бог Один. Бог Триєдиний. Бог вічний. Догмат про Осіб Пресвятої Тройці. Про втілення Сина Божого. Про зачаття Його від Духа Святого. Про безсмертя душі. Про загробне життя. Про Страшний Суд і ін.
Догмати знаходяться у Святому Письмі у різних книгах і в різних місцях. Для того ж, щоб вони всі стали відомі всім людям, святі Отці і Вчителі Церкви виявили їх та зібрали в один список, що зветься Символом Віри.
СИМВОЛ ВІРИ
Символом Віри зветься коротке, але точно викладене вчення (догмати) віри, як повинен вірувати кожний християнин, щоб стати членом Істинної Церкви Христової і унасліду-вати спасіння. Для легшого розуміння і вивчення Символа Віри, його поділяють на дванадцять частин, які звуться членами Символа Віри. Перші сім з них були прийняті Отцями Першого Вселенського Собору (325рік), решту прийняли Отці Другого Вселенського Собору (381 рік). Члени Символа Віри ідуть у такому порядку:
10. Вірую в Єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, видимого всього і невидимого.
11. І в Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця рожденого перше всіх віків: Світло від Світла, Бога Істинного від Бога Істинного, рожденого, несотвореного, Єдиносущного з Отцем, через Якого все сталося.
12. Що заради нас людей і для нашого спасіння зійшов з небес і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком.
13. І розп`ятий був за нас при ПонтіІ Пілаті, і страждав і був похований.
14. І воскрес на третій день, як було написано.
15. І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця.
16. І знову прийде зі славою судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.
17. І в Духа Святого, Господа, Животворчого, що від
Отця сходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків.
18. В єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.


ДЕСЯТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛ А ВІРИ Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
В цьому члені Символа віри говориться про таїнство святого Хрещення. Але Христова Церква має ще й шість інших таїнств. Це — така широка тема, що вона буде розглянута в окремому, наступному, розділі.
ОДИНАДЦЯТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛА ВІРИ Чекаю воскресіння мертвих.
У цьому члені Символа Віри говориться про перед-сповіщене Господом загальне воскресіння померлих. Тіла померлих людей знову з`єднаються з душами своїми, оживуть і будуть духовними, як тіло Христове після воскресіння, і безсмертними. Все це станеться всемогутньою силою Божою.
Пояснюючи воскресіння, святий апостол Павло пише: «Сіється тіло звичайне (матеріальне), а встає тіло духовне» (1 Кор. 15, 44).
«Бо належить тлінному цьому стати нетлінним, і смертному цьому стати безсмертним» (1 Кор. 15, 53).
Як можуть тіла померлих воскреснути, коли вони розсипаються або навіть переходять в інші речі?
Святий апостол каже: «Тіло й кров не можуть бути у Царстві Божому (в Царстві Духа), і тлінне не може унаслі-дувати нетлінне» (1 Кор. 15, 50). Отже:
Мертві воскреснуть не в таких тілах, в яких померли, а в тілах духовних, подібних до Христового після воскресіння.
«Який земний (Адам), такі й земні (люди); який небесний (Христос), такі й небесні всі після воскресіння» (1 Кор. 15, 48).
«Як в Адамі всі вмерли, так у Христі всі оживуть» (1 Кор. 15, 22).
Бог у початку з землі створив тіло людині, Він же й воскресить тіла померлих людей. Святий апостол Павло пояснює це прикладом посіяного зерна: «Те, що ти сієш, не оживе, якщо не вмре» (1 Кор. 15, 36).
Мертві воскреснуть, а що буде з живими?
«Не всі ми вмремо, але всі перемінимося дуже швидко, в миг ока, при останній трубі, затрубить бо, і мертві оживуть, а ми перемінимося» (1 Кор. 15, 51-52).
Все те станеться при кінці цього видимого світу, бо цей тлінний світ переміниться на нетлінний (1 Кор. 15, 53).
«Саме творіння визволиться з неволі тління для волі слави дітей Божих» (Рим. 8, 21). Бо «нового неба й нової землі ми по Його (Божому) обітуванню чекаємо, на яких правда живе» (2 Петр. З, 13).
Все преобразиться через вогонь: «Теперішні небеса й земля, що утримуються тим же Словом (Божим), зберігаються для вогню на день суду й загибелі нечестивих людей» (2 Петр. З, 7).
Де перебувають душі померлих до часу воскресіння мертвих?
Згідно з Словом Божим (Лк. 16, 23), душі праведних перебувають у сяйві Божому в покої й радості. Це вже є початком вічного блаженства. А душі грішних в протилежному стані, бо бувши осквернені гріхом, вони не можуть наблизитися до Бога (Лк. 16, 19-31).


Але повна нагорода або кара настануть тоді, коли приведеться Правда вічна в день Страшного Суду Христового, як каже апостол: «... тепер готується мені вінець правди, якого дасть мені Господь, Праведний Суддя, в той день, і не тільки мені, а й усім, хто полюбив явління Його» (2 Тим. 4, 8).
«... бо всім належить явитися перед судищем Христовим, щоб одержав кожний за те, що в тілі содіяв, чи добре, чи зле» (2 Кор. 5, 10).
В якому стані перебувають до часу воскресіння душі тих людей, які померли, в добрій вірі, але не змогли принести плодів покаяння?
Вони далеко від Бога через гріховність і мучаться, але їм допомагають молитви живих рідних, милостиня за їх душі, а особливо молитви Церкви з принесенням за них безкровної Жертви на Божественній Літургії.
Віра в те стверджується безперервним церковним переданням, починаючи з часів апостольських. Бо молитви за померлих завжди були невід`ємною частиною Святої Літургії, починаючи від Літургії св. апостола Якова.
Святий Кирил, патріарх Єрусалимський, так каже: «Превелика буде користь душам, за яких приносяться молитви в той час, коли перед нами лежить Свята і Страшна Жертва» (Тайновод. повч. 5).
Святий Василій Великий (IV стол.) в молитвах у день П`ятидесятниці (Святої Тройці) каже, що Господь сподобляє приймати від нас молитви умилостивлення й жертви за тих, що перебувають у пеклі з надією для заспокоєння для них, полегшення й звільнення.
ДВАНАДЦЯТИЙ ЧЛЕН СИМВОЛ А ВІРИ (Чекаю) і життя будучого віку. Амінь.
Життя будучого віку почнеться після воскресіння мертвих і всезагального Суду Христового. Але не для всіх воно буде однакове.
Яка доля чекає праведників?
Для тих, що вірували в Бога, любили Його й чинили добро по заповідях Його, воно буде таке блаженне (щасливе), що ми тепер і уявити собі не можемо. «Ще не відкрилося, що ми будемо», — каже святий апостол Іван Богослов (1 їв. З, 2).
Апостол Павло був Духом Божим піднесений «до третього неба» (в рай, оселі небесні) і чув там невимовні слова, яких неможливо людині висловити» (2 Кор. 12, 2-4).
Там Господь показав йому оселі для праведників, і він свідчить: «Око не бачило, вухо не чуло, і на серце людині не сходило те, що наготовив Господь для тих, що люблять Його»