парафія "ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЬОГО"                        с.м.т. Брошнів-Осада

Історія людства від свого початку і аж до наших днів засвідчує неухильне прагнення людини здобути для себе щастя. Це явище цілком природне, адже людина тягнеться до того, що було нею свого часу втрачено – блаженне життя в раю. Але позаяк через гріхопадіння змінилася здатність людини адекватно сприймати дійсність, ставлення до блаженства було теж спотворено. Ми називаємо щастям те, що може тривати всього декілька хвилин (задоволення від смачної їжі, від перегляду цікавого фільму, від прослуховування приємної музики тощо), і саме цією миттєвою насолодою затьмарюємо істинне щастя – вічне блаженство з Богом.

Проблема правильного пошуку щастя в житті тісно пов'язана із людською силою волі, яка, як і будь-яка інша духовно-моральна властивість, потребує "тренування" й удосконалення. Важливим засобом для укріплення сили волі є піст, найважливіша мета якого – навчити людину підпорядковувати свої бажання розумові.

Вперше піст було введено у вжиток ще на зорі історії людства, коли Господь сказав першим людям Адамові і Єві: "Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з'їси від нього, смертю помреш" (Бут.2,16-17). Щоб правильно зрозуміти головну мету цієї заповіді, треба звернути увагу на те, що Святе Письмо говорить нам про "образ і подобу Божу", за якими була створена людина (чим виокремлює її з-поміж інших живих істот), де образ – це певний фундамент, духовні задатки, а подоба – це та перспектива, якої повинна досягти людина через наполегливу працю. Отже, наведеною вище заповіддю Бог дає людині можливість розвинути і зміцнити силу волі, яка легко могла схилятися як до добра, так і до зла.

Як показує біблійна історія і наш життєвий досвід, після гріхопадіння (коли Адам і Єва не виконали заповіданого їм Богом) сила волі людини вже нахилена у бік зла, тому його вибрати набагато легше, аніж добро. Недаремно апостол Павло пише: "Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю" (Рим. 7,19). Тож виходить, що після гріхопадіння людині треба докласти ще більше зусиль, щоб укріпити свою волю у добрі.

Господь Ісус Христос показав приклад, як бажання людини повинні підпорядковуватися її духовним потребам, коли протягом сорока днів постив у пустелі. А апостол Павло пояснює, чому нам важко заставити себе постити, адже "плоть бажає противного духові, а дух – противного плоті: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хотіли б" (Гал. 5,17).

Як у випадку падіння Адама і Єви, так і, тим більше, в усій подальшій "історії" гріха треба бачити згубну дію злого духа – диявола, який завжди провокує волю людини вибрати зло замість добра. Відповідно піст допомагає нам робити правильний вибір. Саме тому Ісус Христос на запитання апостолів, чому вони не змогли вигнати злого духа із юнака, сказав: "Цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту" (Мк. 9,29).

Отож цілком очевидно, що постити повинен кожен, хто свідомо ставиться до свого духовного стану і його перспективи. Залишається тільки визначитися, як постити. Протягом майже двохтисячолітньої історії Церкви було вироблено низку правил щодо посту, які першочергово вказують на необхідність обмежувати себе в їжі, адже саме з харчуванням пов'язані насущні бажання кожної людини. Зокрема у Великий піст (який щойно розпочався і триватиме 7 тижнів аж до свята Воскресіння Христового) забороняється вживати м'ясні і молочні продукти. Споживати рибу дозволено двічі – на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці (7 квітня) і у Вербну неділю (за тиждень до Пасхи). Натомість є декілька днів, коли піст має бути найсуворішим – це перший і останній (Страсний) тижні, особливо Велика П'ятниця. В ці дні вживання їжі або передбачається у дуже обмеженій кількості після заходу сонця, або ж взагалі не дозволяється.

Мабуть, кожен, хто ознайомлюється з таким правилами вперше, може сказати, що вони практично нездійсненні. А тому виникає логічне запитання: чому б не змінити ці правила так, щоби принаймні хоч якась частина людей могла їх виконувати? Таке запитання, напевно, надихнуло певних ієрархів змінювати правила посту, адаптувати їх до сучасних умов чи навіть повністю відміняти. Але погляньмо, до чого це призводить: чим більше нам дозволяється, тим менше ми розуміємо мету посту. Якщо правила будуть досяжні для нас, то наш піст дуже швидко перетвориться на фарисейське лицемірство: "Я виконав усе, що вимагалося від мене, а тому заслужив від Бога благословення". А Христос на противагу цьому говорить: "Ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити" (Лк. 17,10). Святі отці-подвижники своїм житієм показали, що ми, намагаючись ретельно виконувати всі правила посту, повинні з кожним кроком навчатися своєї немічності.

Тут, звичайно, треба сказати і про ту категорію людей, яка сприймає піст фанатично. Таке ставлення до духовного життя теж спотворює правильне розуміння мети посту. Не можна виснажувати себе постом настільки, щоб бути нездатним відвідувати богослужіння, молитися і працювати в міру своїх обов'язків.

Загалом необхідно пам'ятати, що настанови про піст не можуть сприйматися як певний примус (вимушене обмеження ніколи не сприймається як піст). Коли Церква подає певні правила, вона полегшує нам шлях до мети – Царства Небесного, яке, за словами Спасителя, "силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його" (Мф. 11,12). А ми зі свого боку повинні так використати ці правила, щоб вони принесли необхідний для нас результат. Для цього кожному треба визначитися: яке обмеження принесе найбільше користі моїй душі, від яких страв чи занять мені в першу чергу треба відмовитися, яких звичок мені необхідно позбутися. Тоді зможемо збагнути, що піст – вкрай необхідний для кожного без винятку, але кожен повинен постити в міру своїх можливостей, здоров'я і, що найважливіше, вільного бажання.

Дай, Боже, кожному сили і натхнення, щоб ця духовна весна принесла щедрі жнива у Царстві Небесному.